«ВИХОВАННЯ — ЦЕ ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ. ХОРОШИЙ ПЕДАГОГ – ЦЕ НАСАМПЕРЕД ЛЮДИНА, ЯКА ЛЮБИТЬ ДІТЕЙ, ЗНАХОДИТЬ РАДІСТЬ У СПІЛКУВАННІ З НИМИ, ВІРИТЬ У ТЕ, ЩО КОЖНА ДИТИНА МОЖЕ СТАТИ ДОБРОЮ ЛЮДИНОЮ, ВМІЄ ДРУЖИТИ З ДІТЬМИ, БЕРЕ БЛИЗЬКО ДО СЕРЦЯ ДИТЯЧІ РАДОЩІ І ПРИКРОЩІ, ЗНАЄ ДУШУ ДИТИНИ, НІКОЛИ НЕ ЗАБУВАЄ, ЩО ВІН САМ БУВ ДИТИНОЮ».
Сучасний вихователь повинен бути готовим до сприйняття нових ідей, технологій, методів, засобів педагогічної діяльності; здатним постійно навчатись. Тільки постійний творчий пошук дозволяє педагогічному працівнику не відставати від розвитку нашого суспільства.
Сучасний вихователь – це кваліфікований фахівець, який працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.
Насамперед, вихователь — це людина, яка:
1) любить, розуміє і поважає особистість дитини;
2) сприймає її такою, якою вона є;
3) має професійну освіту;
4) володіє педагогічною майстерністю;
5) має педагогічний такт;
5) прагне до самовдосконалення;
6) це добра і чуйна людина, яка багато знає, вміє, цікаво навчає.
Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Педагогічна діяльність вирізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від вихователя глибоких та різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності.
Педагог здобуває знання з різноманітних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності. Підвищення професійної компетентності педагогічного працівника - запорука успішного реформування системи освіти в цілому. Діяльність керівників навчальних закладів повинна бути спрямована на сприяння самоосвіти педагогічних працівників.
Для цього необхідно визначити:
· на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вихователь у даний час;
· наскільки він здатен до зростання;
· чи здатний до самоосвітньої діяльності;
· якої саме методичної допомоги він потребує тощо.
Діагностика педагогічного колективу дозволяє визначити напрямки методичної роботи з педагогічним колективом та спланувати роботу щодо організації самоосвітньої діяльності вихователів. Під час внутрішкільного контролю можна провести спостереження за роботою педагогічного працівника на заняттях в ЗДО чи на уроках та в позаурочний час, бесіди й анкетування та їх аналіз; вивчити документацію, тощо. Саме такі заходи допоможуть визначити рівень майстерності та компетентність педагога, його потреби у методичній допомозі та здатність до самоосвітньої діяльності.
На основі отриманих даних та використавши критерії якісних результатів діяльності вихователя, провести своєрідний моніторинг творчої роботи педагога.
Компетентність – міра відповідальності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-фахового статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і розв`язуваних проблем.
Це поняття включає, крім суто професійних знань і умінь, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію.
Компетентність не означає відсутності ускладнень у педагога під час виконання своєї ролі як предметника, чи вихователя. Труднощі у педагога залежать від рівня його компетентності, освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, ставлення до обраної справи. Стимулювання діяльності творчого педагога є однією з функцій адміністрації ЗДО.
Зрозуміло, що важливим для процесу самовдосконалення педагогічного працівника є його ставлення до вимог, що висуваються. Якщо фахівець байдужий до них, то про розвиток особистості не йдеться. Тому є потреба у формуванні самосвідомості педагога як творчого професіонала, перш за все на гуманістичному уявленні про завдання професійної педагогічної діяльності, необхідних для цього якостях людини (фахової свідомості та мислення, потреби у творчих активних діях у рамках відведеної компетенції для задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу).
Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі. Необхідно створити умови для ознайомлення педагогів (вихователів) з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошуку нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляду на науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі.
Метою самоосвітньої діяльності є систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня. Відповідно основні завдання такі:
§ удосконалення теоретичних знань, професійної компетентності
педагогічного працівника;
§ оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і
виховання дітей;
§ вивчення та впровадження в практику перспективного
педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій;
§ розвиток інноваційних процесів в закладах дошкільної освіти.
Основними формами самоосвіти є індивідуальна та колективна. Ініціатором є сам педагог, хоча на її організацію часто впливають інші: керівники навчальних закладів, методичних об’єднань, курсів підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність вчителя, вихователя. Групові форми організовуються закладами освіти та громадськими організаціями у вигляді діяльності методичного об’єднання, семінарів, практикумів, творчих груп, майстер-класів, роботи ЗДО професійної майстерності, тощо.
Самоосвіта буде продуктивною за наступних умов:
· реалізації потреби особистості у власному розвитку;
· вміння педагога визначити свої сильні та слабкі сторони;
· володіння способами самопізнання та самоаналізу;
· відкритості до змін;
· володіння розвинутою здатністю до рефлексії (діяльності
особистості, що спрямована на усвідомлення власних дій, почуттів, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків);
· здійснення дослідницької, пошукової, творчої діяльності;
· готовності до творчості;
· існування зв’язку особистісного та професійного розвитку і
саморозвитку.
Самоосвітня діяльність педагогічного працівника формує педагогічний світогляд, в основі якого – прагнення до створення своєї педагогічної системи, розуміння цілісності педагогічного процесу, потребу досягти високого рівня професіоналізму.
Ефективна, змістовна, творча праця членів педагогічного колективу навчального закладу сприяє формуванню у його членів потреби самовдосконалюватися, надихає на творчі відкриття, реалізацію н
абутого потенціалу, забезпечує створення інноваційного освітнього середовища ЗДО. Самоосвіта — це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів. Вона є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.
Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі. «Навчити самого себе» — девіз кожної особистості. Але найактуальнішим він стає для педагогів, бо внаслідок їхньої наближеності до молодого покоління відбувається безпосередній вплив на розвиток особистості дитини. Особистісно зорієнтована самоосвіта забезпечує підвищення педагогічної майстерності, а в результаті - неперервний саморозвиток особистості самого педагога та його вплив на розвиток особистості дошкільника.
ความคิดเห็น